зорі насправді
зовсім не падають
не гаснуть
не валяться з неба
від внутрішнього спяніння
власною неповторністю
зорі просто сяють
щоб їх помітили
пафосно лишаючи
по собі хвіст
такого ж неповторного
сяйва
як і самі
знаючи
усвідомлюючи
власну неповторність
насміхаючись
і хизуючись
власною недосяжністю
ти лише дивишся
засідаючи в залі присяжних
захопливо споглядаєш
як вони вибухають одна за одною
осяюючи небо сотнями
неймовірних захопливих спалахів
кожна зоря прагне бути поміченою
сяйвом своїм закликаючи повсякчас
підніми голову
роззирнись
заприміть мене
а що як я там
на оцьому далекому небі
сяю лише тобі і для тебе?
9 вересня 2014 року [04:55]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523238
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.09.2014
автор: Віктор Шупер