Про що ви думаєте, віковічні гори?
Так тихо дихаєте нині ви чогось.
Бешкетник-вітер рве долинами простори.
Ви ж непорушні, наче в чари взяв вас хтось.
Ялини й сосни у нагуслім оксамиті.
Березам вересень чуби позолотив.
Над ними хмари салютують у блакиті.
Глядять на все це гори, мружаться з під брів.
Дзвенять дзвіночки в низині, ромашки мріють.
Пішли у танець конюшина й деревій.
Кущі шипшинові ще сонечком хмеліють.
Сховався в вулик бочковий бджолиний рій.
Потрохи вечір на вершини гір лягає.
Стихає день, відходить сонце відпочить.
І тільки річечка з камінням розмовляє,
Біжить, дзвенить, не зупиняється й на мить.
Була на вихідних у горах. Світлина зроблена мною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523506
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.09.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)