Буває, біль візьме в тенета душу
І тисне, давить, наче брила ґрунт.
І терпне кров, як сік у дички-груші,
І в думах зріє, ѓущавиться бунт.
І ось коли він закипить у грудях,
Межу пройде, вулканом забрижить,
Гнів відійде. Душа свій пил остудить
І знову схоче у спокої жить,
Відкритись людям, ранкові радіти,
Вбирати сонця промені ясні,
Красою світу Божого радіти,
Добро і правду малювать у дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523586
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)