Плаче бабуся – Марійка не вдома;
Тільки б не трапилось з нею біди,
Люди шепочуть – у місті неспокій…
Праведний Боже! Біду відведи.
Плаче бабуся. Вона ще не знає,
Що тіло Марійки у ямі лежить
Порубане разом з такими ж тілами
Її односельців – усіх сорок четверо!
Плаче бабуся…
А Перемишль мовчить.
Вчора ще люди вбирали городи,
Запаси робили собі до зими…
Вдерся конвой і забрав селянина,
Сім’ями гнав пів-села до тюрми.
За що? Навіщо? Яка-то причина?
Людоньки-люди, скажіть-бо, за що?
- Ви русофіли, ви всі шпіони!
- Ось вам причина! Ось вам за що!
Злоба нелюдська розперезалась,
Били камінням, стріляли впритул.
Шаблі рубали живих і вже мертвих!
Світу кінець – здавалося тут.
Плаче бабуся – голосить сердешна,
Очі незрячі сльоза залива.
Людоньки-люди! Найдіть мені внучку;
Мутиться розум! Кругом одна тьма.
Раптом бабусі чується голос
Здалеку десь, а чи може зблизька…
Голос онученьки, голос Марійки –
Бабцью, не плач. Наша доля така.
Не плач, моя рідна, не плач, моя люба,
Очі свої зведи в небеса -
В стаї я буду летіти пташиній,
Мене ти пізнаєш – повір в чудеса.
В небі летів уже ключ журавлиний
Звідти на землю доносилось «Кру-у»…
Сорок чотири до Бога летіли -
«Ми всі невинні, людонькі-лю…».
Пам’ять людська усе зберігає –
Світ не забув про жертви невинні,
Світ не забув. А ось миру немає –
Каятись. Каятись всі ми повинні.
15 вересня 1914 року у місті Перемишль відбувся кривавий погром, жертвами якого стали 44 місцевих селянина, звинувачених у русофільстві. Інформація запозичена з книги, образ Марійки виник на підставі справжньої жертви погрому - 15-річно гімназистки Марії Мохнацької.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523644
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2014
автор: Зоя Іванівна