Скажи мені,
коли вона прийде -
некликана... неждана... златокоса...
Ти ж добре знаєш,
нас вона знайде.
Дивись - уже вплітаються в волосся
ці стрічки,
неймовірно кольорові...
Пастель лягла, як золото колосся.
Мої долоні -
всіх відтінків крові.
Ти ще кричиш:
-Не треба!.. Зупинись!
Не вирушай, не йди її світами...
А я вже знаю,
цю осінню вись
люблю всіма своїми
відчуттями...
А я вже знаю,
навіть і таку,
люблю її і не віддам нікому.
Я в осінь йду,
як в прощення ріку.
Я в осінь йду,
як блудний син додому.
Нехай вона
нас вип'є до нуля.
Нехай стою, розгублена і боса.
Я просто знаю,
що вона - моя.
Усе ще вірю, що
......... золотокоса
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2014
автор: гостя