Підкорив ти мене непідкорену,
Долі в степ упаду нерозораний.
Пестить вітер ривком геть заніжено,
Пустоцвітом цвіту всеньке літечко.
Кропить дощик, гей-гей, не питається,
Чом на світі оцім без розмаю я.
Хмарки в небі біжать білокрилі
І думки мої всі білі лілії.
Піднімусь та піду, там, де хвилечки,
Де мана - зір очей - що дві зірочки,
Що ясніють теплом в темінь ніченьки,
Запаливши в мені аж дві свічечки.
Одна в серці горить неприкаяно,
Інша душу хранить, що все мається.
Осінь знову пряде літо бабине,
Розпускає кужіль в зиму вкраплений.
І живу й не живу відсторонена,
Для твоєї душі заборона я.
16.09.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2014
автор: Валентина Ланевич