[i] В.О.[/i]
[b][i]Йшов поет – принижений і голий,
Йшов туди, де світлих днів нема,
Де – пітьма, пустеля, хвища, холод,
Де – щодень… і круглий рік – зима.
Йшов, додолу кинувши похмуро
Прагнення, і думи, і слова…
Погляд падав до землі понуро,
Де – пожухле листя… й трин-трава.
Йшов і думав щось він про лопату:
«Трапиться, можливо, на путі,
Щоб поглибше долю закопати,
Що до згину мучила в житті?»
Та нараз зустрілась інша «Доля» ,
Й залунав її звитяжний «клич»,
Що збудив його і мертве поле…
А у лісі – «пугу-пугу» – сич …
Що «пугикав» сич у ту годину,
Що пророчив птаха віщий лет?..
Та в душі – така буянь лавина,
Що птахів не слухався поет.
Обізнав Судьбу свою: руками
Ухопив її спасенну длань
Й тішився не днями, а роками –
Хай то вечір, чи то світла рань.
Підвелись і прагнення, і думи,
І знайшлись піднесені слова,
Погляд сліп** – опрічний і
бездумний.
Зеленіло листя… Й – трин-трава-а-а!!!
Й полились у світ веселі ноти,
Зашуміло прядиво пісень,
Ожили і книги, і блокноти –
Спаленів ясою новий день.
Доля ж розпізнала щире серце,
Щедру вдачу, котрі мав поет,
Та й крутила ним, немов люстерцем,
Вправленим у злато і грезет.
І казали люди: «Знай, поете,
Доля з поля – то недоля. Зась!
Не твори балади і сонети –
«Граються тобою – ними грайсь!»***
Та для нього Доля – найдорожче…
Хоч знайшов він те, чого нема:
Доля та – мов полиск на дорозі,
Марево, що створює сама.
…Йшов поет і думав про лопату…
[/b][/i]
06.08.07
________
*О. Удайко. На відстані: поезії, пісні. К.:
ЗАТ «Віпол», 2007. 94 с.
**Сліпи - очі (Б. Грінченко).
***Вираз із вірша І.Козаченка.
Подяка: НАДЕЖДЕ М. за картинку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523955
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.09.2014
автор: Олекса Удайко