На нитці вічності бринять осінні храми,
Набравшись флегматичності, вітри
Блукають захмелілими садами,
Під галасливе щастя дітвори.
Знов палять листя, запахи і звуки,
Знов чутно кроки вересневих фей,
Котрі беруть по яблуку у руки…
Майне рукав – влягаються в музей,
Вчорашніх днів багряні колонади,
Й від того -туманішають світи,
Що, не знайшовши в вересні розради,
Ховаються під знічені листи,
Яких ще є, на радість нам, доволі
В палітрі теплоти і доброти
Осінніх храмів – жовтих пагод волі,
В котрі, як в церкву, хочеться ввійти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524049
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2014
автор: Стяг