Так страшно кохати ту саму,
Що серце розбила колись.
Впиватись сухими вустами
В дрімотну сколихану вись.
І знати, що ти – не єдиний,
Відчувати: вона – не твоя!
Та серце, воно ж не із глини,
Не вгамуєш його сум’яття.
Забуду тебе я навіки,
Забуду як сильно кохав.
Зробила із мене каліку,
Бо часто занадто мовчав…
18.09.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524217
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2014
автор: Олександр Подвишенний