Я, царевичу, не та
Ким хотів мене ти бачить
Вже мої вуста давно
Не цілують - передбачать
Я не марю, ти повір,
Тугою я не затята
Кличу, кличу я біду
Я умію це завзято
А також тебе навчу
Щоб жадане не барилось
Щоб навіки приручить
Ту, що мельком полюбилась
Хочеш слави - ти проси
Я прийду на допомогу
Але знай, що приведе
В пастку вказана дорога
А тепер із Богом йди
Зникнуть вороги запеклі
Але за твої гріхи
Я горітиму у пеклі
А.Ахматова
Нет, царевич, я не та,
Кем меня ты видеть хочешь,
И давно мои уста
Не целуют, а пророчат.
Не подумай, что в бреду
И замучена тоскою
Громко кличу я беду:
Ремесло мое такое.
А умею научить,
Чтоб нежданное случилось,
Как навеки приручить
Ту, что мельком полюбилась.
Славы хочешь? - у меня
Попроси тогда совета,
Только это - западня,
Где ни радости, ни света.
Ну, теперь иди домой
Да забудь про нашу встречу,
А за грех твой, милый мой,
Я пред Господом отвечу.
1915
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524322
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2014
автор: Олена Литвин