Час вечірній. Кінець вже роботі.
На природу- потік машин...
Скоро ти осягнеш на капоті
Потаємних кохання вершин...
Ти зі мною в машині... Зранку
І до вечора офісний пил...
Тішить слово тебе- "коханка"...
Що ти робиш!? Кермо схопив-
Мало ми не розбились зараз-
Що ти робиш!? Рука мала
Вже ковзнула, неначе мара,
По мені... Знизу до чола...
Ну нарешті! Ми- на природі,
В маячні лісових доріг...
В безсоромності хіті сходиш...
Мить- і сукня вже біля ніг...
Біле тіло в зеленім світлі
Мов одягнене в дивоцвіт
Запашних примарностей літа...
Вся ти зараз- жага і хіть...
Наша мить... зараз на капоті
Наче ляльку весільну я
Розіпну тебе... На роботі
Цілий день, сама не своя
Ти чекала цієї миті...
Ти напружилась... Ти- моя...
З неба сонечко тепло світить...
Та не бачу вже цьОго я...
Ти ж-бо бачиш... Ти- піді мною...
І у лісу мовчанні німім
Стогін солодко лине луною...
Що зрівнятися може з цим?...
І в дорозі назад омрієш
Всю чарівність фрази "дала..."
В"їзд у місто... Та що ти дієш!?..
Просто- трусики не вдягла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524340
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.09.2014
автор: Сокольник