Гладіатори


Загорається  день  і  шалено  ревуть  ці  трибуни,  заповнені  вщерть,
Ні,  не  Музи  святі  пануватимуть  тут,  нині  тут  пануватиме  смерть,
І    коротка  команда,  і  бій  вже  кипить,  я  колю́  і  рубаю  зплеча,    
Кров  гаряча,  червона,  як  маки,  горить  на  сталевому  вістрі  меча.

Мій  противник  –  не  ворог    мені,  зовсім  ні,  з  ним  нас  звів  хижий  римський  орел,
Ще  учора  ми  пили  вино  разом  з  ним,  а  сьогодні  один  з  нас  помре.
Ми  всього  лиш  раби,  хоч  сильніші  за  них,  наша  сила  колись  їх  зімне,
Нехай  спробує  хтось  із  отих  крикунів  взяти  зброю  й  спинити  мене!

І  стараюся  я  не  дружити  ні  з  ким,  я  самотній,  як  вовк,  на  цім  світі,
Щоб  не  звів  мене  жереб  із  другом  моїм,  доведеться  тоді  його  вбити.
А  пісок  на  арені  від  крові  змокрів,  і  трибуни  все  так  же  ревуть.
Я  сьогодні  чужого  товариша  вбив,  значить,  ще  один  день  проживу.

Гладіатори  ми,  гладіатори,  ave  Caesar,  вітання  тобі!
Гладіатори  ми,  гладіатори,  сієм  смерть  на  потіху  юрбі,
На  потіху  юрбі.

10.09.1995


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524395
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.09.2014
автор: Олександр Шевченко