І ніби так легко було почуватись завершеною,
У міру щасливою в світі доволі комфортному.
Десь бути останньою, в чомусь, можливо, і першою.
І вправно справлятись із будь-якими поворотами.
Так просто було керуватись чиїмись істинами,
Такими, що ніби в душі як свої приживалися.
А потім в очах, що палали живими іскрами,
Відкрити бездонну скарбницю святої радості.
І, втративши часу лік, не впізнати хто вона:
Така розімліла від ніжності, щиро усміхнена.
Всі правди одними обіймами вмить спростовані.
І з ясних очей промовляли всі вічні істини.
І серце спинялось, щоб жодної миті не втратити,
Щоб чути найменший порух, найтонший звук.
Душа до сьогодні, здавалось, жила за ґратами,
А він зруйнував їх теплом своїх лагідних рук.
Вона і не знала, що є аж настільки безмежною,
Що завжди була лиш від'єднаною половиною.
І тільки тепер зрозуміла, що справді завершена,
Й без нього лиш тільки здавалась собі щасливою.
19.09.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2014
автор: Таня Кириленко