Ну от.
Живу.
Не пишу.
Не малюю.
Удачі служу як на засланні.
Але, коли з війною не воюю,
то як, буває, легшає мені.
Іду у ліс, на галяви, у хащі.
Яка краса!
Я вільний чоловік.
Яка робота?
Дні такі пропащі,
що втрачене не вернеш і за рік.
На носі – осінь із її сльозами,
і юнкою-берізкою із меж,
і багрянцем невигаслих пожеж...
Палають вишні.
Як дійти до тями,
коли таке примариться ночами?
А як проснешся, де її найдеш?
Теоретично я люблю цю пору
і уявляю, пройдене давно.
Немає часу глянути угору.
Минає осінь. Буде холодно́.
Але не ронить осінь падолисту.
Її [i]гаї[/i] для неї не [i]шумлять[/i].
[i]«Стоїть гора високая…»[/i]
…і лиса.
Рубають ліс.
Тріски усе летять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524672
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.09.2014
автор: I.Teрен