І знову тривожні новини, аж відчай.
О Боже мій, чи подуріли всі там!
Вбивають, катують нас, а влада вже двічі
Амністію й статус дає ворогам.
Чи може нардепи наклали від страху,
Навіщо ставати на ці ж самі граблі?
Своїми ж руками будуємо плаху,
Вже час діставати дідівські шаблі.
Наш ворог зухвалий, цинічний, безчесний.
Грабує, руйнує, вбивати прийшов.
Де кара обіцяна їм, Отче Небесний?
Чого ти не разу до нас ні зійшов?
Ми всі Твої діти, свободи бажали,
Бо Ти дав нам волю і мирне життя.
Це наша земля, ми ні в кого не крали,
Чому ворог наш зажадав каяття.
Але не здалися, ми довго терпіли
Знущання і тюрми треклятих катів.
І ми повставали, саджали на вили
Панів остогидлих і тих москалів.
Ох, скільки ж було в нас страждання і болі,
Лилася рікою козацькая кров,
А ми виростали і рвались до бою,
За честь і за віру, дівочу любов.
А ми, як спартанці, залікуємо рани,
Не рівний, а все ж таки приймемо бій.
На зброю свої переплавимо кайдани,
І з братіями вірними встанемо в стрій.
Всі сумніви геть у боротьбі за свободу,
Вже досить помилок, безглуздих ідей.
Є в нас вороги, і є значить, робота,
Збудуємо Україну для наших дітей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524925
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.09.2014
автор: CONSTANTINOPOLIS