Як же пахне тобою осінь, а я й не знала,
що у осені також буває своя весна,
що й вона заглядається часом в калюж дзеркала,
підбирає для милих суконь канву й лекала,
закохалася схоже по вуха.
А ти й не знав...
Ти не знав, що у осені також своє обличчя,
Безіменне, але так схоже на всіх жінок.
Я чекаю в цю осінь, що ти мене знову покличеш:
Позбираєм за роки утрачене щастя по крихті
Й разом з осінню все заплетемо у щедрий вінок.
А вона : то розплачеться з неба дощами і сірою мрячкою,
То радіє нестримно погожим і сонячним днем,
То раптово стає безпричинно туманно-незрячою
Вогким ранком незатишним ,жевріє сумно… І лячно так,
Що у серці прокинувся довго дрімаючий щем.
Він пульсує у скронях гарячою кров’ю схвильовано,
Визволяючи з пам’яті приспані ним почуття.
Скільки в шелесті листя емоцій і таїн заховано,
Що на всі голоси і всіма можливими мовами
Через сотні віків одинаково в душах звучать!
І закохана осінь ,дібравши ключі і мелодію,
Вже на струнах душі віртуозно й захоплено грає
Незавершену, довгу і дуже сумну рапсодію,
Ніби злодійка ,крадучи теплі важливі спогади
Про усе що колись було і тепер немає…
Як же пахне тобою осінь і я вже знаю!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525533
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2014
автор: Meggi