Поранений ішов вожак,
Самотньо в лісі помирати,
Скажу, вам, правду не дивак,
Не хотів слабкість показати.
Для всіх він був
Могутній цар,
Хто його бачив і хто чув,
Сміливість – Божий дар.
Який то жах бути слабким,
Самотність серце крає,
Сьогодні правив він усім,
Вже смерть стоїть чекає.
Зібрав всі сили лиш на мить,
Завив, пішла луна,
Аж ліс із відчаю тремтить,
Прожив життя сповна.
Відвів від зграї сліди в бік,
Нехай собі живуть,
Жахатися він геть не звик,
В тому життя є суть.
Сміються зорі в небесах,
І він до них летить,
Прийде до зграї лише в снах,
Нехай спокійно спить.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/813-poranenij-vozhak.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525606
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 24.09.2014
автор: Антоніна Грицаюк