Лелеки хвилями кружляють уві сні.
На твої очі сльози нагорнулись.
Так оніміли ми, що і не зчулись,
Як серед моря стоїмо одні.
Під ноги риби зносять нам наст́ил
З потоплених човнів, водоростей,
І не чекаючи таких гостей,
У них, проте, на все стачає сил.
А як же далі? Глибоко на дно
Вже кличуть і затягують сирени.
Їх відгомін тонкий холодить вени,
Як перед наступом у старому кіно.
Борись за те, щоб бути на землі
І знову відчувати її твердість.
Ніколи не бува ясніша смертність,
Аніж коли товариші уже на дні.
Прощайте, мої сутінки крилаті,
Мої розкидані у полі діти.
Ви землю рушили обороняти,
Аби могли батьки на ній старіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525629
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2014
автор: Night