Розійтися з тобою!Закрити так двері,щоб крила
За спиною і вмить.І злетіти де небо і осінь.
Я собі,ти собі.Біль давно вже я благословила.
І сказати сьогодні,що досить.Піти...І назовсім...
Я пішла.Я зібрала всі речі.Щаслива?Напевно.
Попрощатись з тобою.І лишити твій поцілунок.
Тільки серце мені поверни!..Та кричала даремно.
Дощ змальовує вкотре на твоїм вікні візерунок.
Засміявся тихенько.Рукою на двері.
-А зможеш?
Щоб не я пригортав,щоб не я варив раненько каву?
-Мені Бог допоможе,я знаю,що він допоможе.
-Він нас звів...Чуєш?Звів.Він зробив до кінця свою справу...
А ти кидаєш божий дарунок на землю і топчеш.
Ти примхливе дівчисько з волоссям осіннього вітру
Що ти хочеш?Скажи мені тільки,ну що таке хочеш?
Ти ж бо маєш в душі своїй віру.Ти маєш ще віру?
Розійдемось.Та душі залишаться разом.Я знаю.
Вередливе дівчисько з очима самотнього неба.
Закрий двері тихесенько.Як же тебе я кохаю.
Посваритися інколи треба,малесенька,треба.
Обійняти тебе так,щоб ти і землі не торкалась,
Щоб від щастя злетіла до неба.Не плач.Помирились?
Я сміялась.Яка я щаслива!Я змову сміялась.
І як добре що вкотре з любові ми тільки сварились.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2014
автор: Відочка Вансель