Залатай мою душу зацьковану.
Зший нову одежину забарвлену.
Розірви ту стару, вже поношену.
Розмалюй кольоровими фарбами.
Прикраси́, заквітчай поцілунками.
І словами, тканин не шкодуючи.
Хай вони проливаються студнями.
Хай старе гасне в тихій байдужості.
Не важливо якими верстатами.
Можеш зшити вручну - тільки голкою.
Бо душа вже ставала горбатою.
Тхнула смородом і барахолкою.
Одягни голу дівчинку-здолану.
Подивись ти на ручки поламані.
Поможи народитись по-новому.
Подаруй, бо впаду чорним каменем.
Залатай мої кеди розірвані.
Бо босоніж ходила калюжами.
І була я до вітру покірною.
І до люду, що були ворожими.
Одягну новий светрик із радістю.
З капюшоном, з кишеньками теплими.
З задоволенням, з гордістю жадібно
протопчу по калюжах я кедами.
---------------------------------------------------
- /Присвячується душам, що знівечені.
Завжди знайдеться той, хто залатає.
Вартує тільки дочекатися. Чесно./ -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525918
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2014
автор: Марійка Гаманець