Почувся звук. Упав солдат. Зігнулась мати.
Настала ніч у час ясного дня.
В очах стоять уже небесні грати.
В руках зажата чорная земля.
Голі дерева. Приморозок вранці.
Сухі вуста порепані, в крові.
Гноїться рана у смертного бранця.
Рука пробита «звуком» в рукаві.
Шматки лахміття обплітають тіло.
Пекучий вітер ріже до кісток.
Вже третій день у полі тіло гнило.
Поліг, заснув війни раб, не ігрок.
Четвертий день. Прийшов «раб» до дружини
Вві сні, кричить: «Кохана, бережи
Себе, матусю, бережи дитину.
Моя любове, прощавай й прости.
Прости мене, кохана, що кидаю
Тебе одну, що нічим помогти.
Прости, моя любове, помираю,
В землю сиру я змушений лягти.»
Зірвалася дружина. Очі мокрі.
Судинами шалений біль бурлить.
Немає слів, лиш подихи короткі.
Ні звуку. Ніч. Країна все мовчить.
Шоста година. Ранок. Сонце встало.
Сім’я солдата час як вже не спить.
Життя, мов колос, до землі припало.
Не чути слів, дитя лиш гомонить.
Воно пита в бабусі: «Де мій татко?»
В матусі: «Мамо, чом в очах сльоза?»
Не знає ще це крихітне малятко,
Що татко полетів у небеса.
20.09.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526095
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.09.2014
автор: несвідомий