Утерло сонце сонні оченята,
Зітхнуло й покотилося за став.
Дай розчешу я доню косенята,
Що на ніч тато вміло заплітав.
І брав на руки, мов малу дитину,
Та колихав у себе на руках…
Наш таточко боронить Україну,
Та з нами він лишається в думках,
І в сни приходить… так тоді спокійно.
А прийде день, мов на вістрі ножа:
На Сході краю обстріли постійно—
В крові зникає по Дніпру межа…
А ти все плачеш і чекаєш тата.
Тихесенько, дитиночко, не плач.
Вернуться неушкоджені солдати,
Бо діточкам так треба їх тепла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526309
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.09.2014
автор: Олена Іськова-Миклащук