Я пішки йшла до Вас сто тисяч літ,
Всі ноги проколола я до крові.
Та лікував мені холодний лід,
Бо і в мороз шукала я любові.
А Ви мені показували шлях,
Ви вірили,що ми могли зустрітись.
Я інколи ногою на той цвях,
Що в серце аж впинався.Відігрітись
Від болі і до Вас крізь сто століть.
Відлікувати душу від печалі.
І Ви до мене...Крок один зробіть...
Щоб зменшити оті далекі далі!
Я пішки і босоніж.Всі сукні
Я розпорола,щоб закрити рани.
Чи буде світло в Вашому вікні?
Та обійти б лише оці капкани...
Ступила.І нога моя вже там.
Наче вовчиця буду гризти ногу...
Я знала,що судилось стрітись нам...
Що Ви б прийшли мені на допомогу,
Якби знайшли до мене стежку...Так?
Я сильна...Я не спатиму ночами...
Ви тільки дайте хоч маленький знак...
Чи лишились століття між душами?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526505
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2014
автор: Відочка Вансель