Пам’яті тих, хто загинув під Іловайськом…
Край цього поля – зламані тополі,
Навколо - чорна спалена рілля,
Лежать на полі хлопці- охололи,
Навіки побратала їх земля.
Тут бій страшний точився іще вчора,
Тікали звідси звірі і птахи,
А ховрахи сиділи щільно в норах,
Та хлопці ті були - не ховрахи…
Ішли вони на ворога відкрито,
Сміливих не стуляючи очей,
А ворог намагався в них влучити
Із «ураганів», "градів" і «смерчей».
Та не вдавалося воїнів злякати,
І ворог вдався хитрощів й підстав,
Коли наказ був хлопцям відступати,
Підступний коридор пообіцяв.
Та вже не знаю, як там домовлялись,
Про вихід з Іловайського котла,
Даремно там чини рапортувались,
Колона вийшла , тільки не дійшла.
Їх в чистім полі, де сховатись ніде,
Розстрілювали наче кошенят,
Неначе в тирі, полювали гниди
На вояків - українських солдат.
Став білий день за чорну ніч страшніший
Земля й повітря - все переплелось…
На полі цім не сіятимуть більше,
Тут братство наше воїнське вляглось.
Тут вже не зійде жито та пшениця,
І звір не йтиме, й птаха облетить,
І тим хто вижив, ще воно насниться
І у нащадках ще не відболить.
Хай виростуть край поля знов тополі,
А ворог згине, як і всяке зло,
Тут прагнення посіяне до волі
Й воно у наших душах проросло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526552
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.09.2014
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)