Кожен ранок я її зустрічаю біля дому,
Привітавшись, як завжди, ми далі йдемо́,
Кілька фраз, байдужих слів, просто ми ледь-ледь знайомі,
По сусідству ми з нею не так вже й давно живемо́.
Скільки в світі є таких, як оця самотня жінка,
Скільки їх, пролитих сліз і недоспаних ночей,
І такий вселенський біль, і така образа гі́рка
Десь на самому дні її гарних очей.
Ну, а ро́ки все ідуть, ну, а роки все проходять,
Не одна вже отак пролетіла весна,
І з надією вона вечорами десь виходить,
А додому завжди повертає одна.
Хтось співчутливо зітхне, хтось у вічі розсміється,
Хай простить їх Господь, нерозумних, жорстоких людей,
І замовкне враз вона, і куточок губ здригнеться,
Коли погляд її упаде на сусідських дітей.
Тільки цокіт каблучків в тиші темного під’їзду
По сходинках догори поступово затиха...
Не твоя у тім вина, і від інших ти не гірша,
Просто, доля якась нещаслива у тебе така.
14.08.1995
Пісня "САМОТНЯ ЖІНКА"
https://www.youtube.com/watch?v=9bx9METIOjg
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526579
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 29.09.2014
автор: Олександр Шевченко