Вже стільки у боях їх полягло
цих світлих, молодих і зовсім юних,
а смерть жнивує... І жнивує зло...
І вугляться криваві долі руни.
Вже скільки сліз гіреньких пролилось,
і скільки зморщок вирізьбила мука,
у матері, скажіть, питався хтось?..
Стоїть, німотно заломивши руки…
О сину, мій… дитиночко моя,
пощо така тебе спіткала доля?
І до труни, немов до вівтаря,
чоло схиляє у нестерпнім болю.
А він лежить, урочистий такий,
повінчаний із Небом воєдино.
Печально-тихий, світлий, аж святий...
І чорна мати… відпускає сина...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527182
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: Адель Станіславська