ВІДГУК НА ПРОЧИТАНУ КНИГУ

Світ,  
 котрий  «світиться  словами»  

Не  кожен  вірш  можна  вважати  поезією.  Знайомлячись  із  творчістю  Лесі  Шмигельської,  мимохіть  згадала  вислів  світлої  пам’яти  письменника  Василя  Остапов(ич)а:  «Якщо  хочеться  читати  вірші  не  раз  і  не  двічі,  то  це  —  поезія».  Роблю  висновок:  поетеса  Леся  Шмигельська  —  це…  поетеса!  Позаяк  її  вірші  хочеться  читати  і  перечитувати,  аби  продовжити  раювання.  На  жаль,  не  знайома  з  нею  особисто  (лише  віртуально:  з  веб-сайтів  і  соцмереж),  зате  знайома  з  її  творчістю,  а  отже  —  з  її  душею:  чутливою,  ніжною,  багатою…    Попри  те,  що  поезія  пані  Лесі  ряснить  гарними  метафорами,  яскравими  порівняннями  й  епітетами,  водночас  художні  засоби  її  мови  прості,  повні  чіткости  і  зрозумілости.  Досконала  грамотність,  бездоганна  ритміка,  музика  мовлення,  тематика,  щире  одкровення  —  все  це  вабить  і  приємно  вражає.  Її  «шаради  смеркань»,  «намовлені  огні»,  «невистиглі  бажання»,  «небо,  розшите  низинкою»,  її  світ,  котрий  «світиться  словами»,  справді  надихають.  Як  надихають  і  саму  поетесу  природа,  ріднокрай,  люди,  життя.  Це,  справді  ж  бо,  —  сповідь  її  душі.  Добре  пише  авторка  не  лише  класичну  поезію,  а  й  рубаї,  т.  зв.  «зорову»  поезію:  акровірші,  вірші  на  одну  букву.  Останні  оригінальні  ще  й  тим,  що  кожна  строфа  в  них  —  на  різні  букви,  які  загалом  складають  окреме  слово.  Особливо  цікавим  і  вдалим  є  акровірш  «Слово».  Себто  пані  Леся  сміливо  й  ориґінально  експериментує,  випробовує  власні  сили  в  нових  жанрах,  у  новотворах,  у  неологізмах,  котрих  у  неї  також  не  бракує:  всеобрій,  повесіння…    Краса  довкілля,  життєві  цінності,  взаємини  людини  з  Природою,  духовність  у  широкому  розумінні  —  головні  мотиви  творчости  івано-франківської  поетеси  Лесі  Шмигельської.  А  сама  поезія  —  як  роздум  про  життя  і  місце  людини  у  ньому,  як  сповідь  творчої,  чутливої  душі.  Її  поезія  —  необхідність,  потреба.  Про  це  —  сама  поетеса:  Ще  допоки  на  аркуші  мріється  —  Я  живу,  я  кохаю,  я  дихаю.  Ця  поезія  надихає  і  нас  жити,  кохати,  дихати,  творити.  Запрошую  пораювати  у  Слові  поетеси  Лесі!  Її  «Всеобрій»  вас  також  захопить  тонким  жіночим  ліризмом,  новизною,  гамою  світлих  та  прекрасних  почуттів  і,  головне,  життєствердним  настроєм.  
                                                                                                                                                     Любов  СЕРДУНИЧ.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527212
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: Леся Shmigelska