Серце скрипка в жалю розриває
І не знаєш: де більше жалю.
Чи до себе - із кожним буває.
Чи до тебе – кого я люблю.
І така вже та скрипка тужлива,
Що вмираєш від руху смичка,
Чи то водить твоя ним рука,
Чи то доля моя нещаслива.
Так зі звуком отим і живеш,
Він надія на щастя свободи,
З ним народишся, з ним і помреш.
Він і кличе, і радить, і водить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527223
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: Мірошник Володимир