Темне, майже чорне волосся. Очі, які змінюють свій колір в залежності від настрою. Такий дитячий і в той же час мудрий погляд. Премила посмішка, від якої важко відірватися. Так, це вона. Та, котру ти так кохаєш. Та, котра не кохає тебе. Хтось на небесах захотів, щоб ви зустрілися. Бажання долі - закон. Та який сенс? ВОна побавиться з тобою, неначе з цікавою іграшкою, та все колись набридає. Ти ж будеш страждати завжди. Йтимеш у неї на повідку, як слухняне цуценя і радітимеш будь-якому прояву заохочення з її боку. А врешті-решт просто заплутаєшся, де твоє власне "я", а де її думки та бажання. Невже ти хочеш цього? Невже хочеш перетворитися на німу тінь, не здатну на виявлення емоцій та почуттів? Впевнена, що ні. Тоді навіщо ти робиш все для цього? Навіщо знищуєш себе? Кохання будує щось нове в серці, а не вижимає його, як лимон. Кохання дарує крила, а не відбирає їх. Кохання додає смак до життя, а не переперчує його. Кохання - це промінь світла, а не двері в Аїд. Так навіщо ж ти отемняєш його? Навіщо перетворюєш на суцільне страждання? Вона ніколи не кохала і навряд покохає. А ти... Та й ти не кохаєш.
27.01.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527241
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: reanima