Васыль Симоненко
«Молча говорю опять с тобою…»
Молча говорю опять с тобою,
Проплывает тучкой тишина.
Как наседка мысль лишь беспокоит,
И пытаюсь я родить слова.
Тяжелеет тишь и терпнут губы,
Тишина взорвется в этот миг.
Припаду я бешено и грубо
До безумия страстей – волос твоих.
И спадет с лица мной сорванная маска,
Встрепенувшись, вмиг рассмотришь ты
Сколько в тишине таилось ласки,
Сколько в грубости таится теплоты.
Посмеюсь я над твоей беззубостью
Допотоптопой диалектики.
Нежность родником забьет из грубости,
Заворкуют жизни ручейки.
Задохнется злоба жизни серая,
Нам на счастье, ну а ей – назло,
Меж собою станем откровенны мы,
Как большое общее тепло…
Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ГОВОРЮ Я З ТОБОЮ МОВЧКИ
Говорю я з тобою мовчки,
Тиша хмарою проплива.
І вовтузиться думка, мов квочка,
В намаганні родить слова.
Тиша важчає. Терпнуть губи,
Тиша репне навпіл ось-ось.
Припаду я шалено й грубо
До безумства твоїх волось.
Упаде розідрана маска,
І сполохана вгледиш ти,
Скільки в тиші чаїлося ласки,
Скільки в грубості – теплоти.
Насміються з своєї беззубості
Прописні допотопні думки.
Джерелом вдарить ніжність із грубості,
Заворкують живі струмки.
Задихнеться від люті сірість –
Нам на щастя, а їй на зло.
Поміж нас підведеться щирість
І з’єднає наше тепло!
19.02.1963
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527677
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 04.10.2014
автор: Володимир Туленко