[i]Т. Л.
Я навіщось обіруч тримаю дарма
Наше щастя, яке вже не з нами.
Тетяна Луківська[/i]
[youtube]http://youtu.be/i9VMH79PPwU[/youtube]
[i]…Той сумнів – хоч зрідка – приходить до нас:
Для чого живе́мо, кому ми потрібні?..
А в космосі зорі… й спливає наш час,
А ми до тих зір… Ой, як, люди, подібні…
Ось там десь далеко мигнула зоря…
А та – он, дивись! – ненароком упала…
То й люди, неначе той світ ліхтаря,
Блукають вночі на Івана Купали,
Шукаючи квітку… Єдину… Лиш ту,
Що їм принесе ще небачене щастя!
(Ой, що це я, людоньки, вам тут плету –
У вас забираю увагу і час я?)
А щастя те поряд – іди, доторкнись,
Розкривши навстріч свою теплу долоню!..
На щастя своє… як на Бога… молись…
Шукай своє щастя в собі, а не зовні…
Та в світі, що маєш, побільше залиш,
Собі ж не жадай, не бери забагато…
Подбай і про інших… Не подумки лиш…
І стане тепліше, світліше у хаті.
Душею своєю… і хлібом… ділись –
Від того лиш станеш багатшим…
А скрута нагряне – тобі те колись
Сторицею… вернеться… братом!
5.10.14
____________[/i]
*Навіяне прекрасним віршем Тані Луківської,
яка сьогодні відмічає свій День народження:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395371
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527857
Рубрика: Присвячення
дата надходження 05.10.2014
автор: Олекса Удайко