Я став черствішим ненароком -
щораз грубішим з кожним кроком,
як мрець ідей у скрині часу -
загублений плебей у нотах джазу...
У венах мат відбірний до печалі,
в емоціях застій міцніше сталі,
у погляді - туман занепаду і забуття
що враз звергає мрії в небуття.
Бо я такий як є і це вже не змінити
картину дій підвласне лиш спалити -
у вогнищі між крематорних стін,
які замкнуть безглуздий долі плин...
І незворотнім вектором падіння
майнуть крізь зір опалені сумління,
згорять у атмосфері згаслої любові,
захлинуться у власній крові...
Кому до біса треба незалежність?
забута кожним з нас безмежність
світів спотворених до ідеалу,
покликаних чекати нашого провалу?
У путах мрій залишимось на дні,
вбиваючи свої проблеми у вині,
із грон гнилого винограду -
і вже ніколи не відчуєм зраду...
І ніж у спині буде атрибутом,
того життя - у домі з Брутом
А вранці кава з мишьяком -
живи і вмри.Звичайним простаком...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528290
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2014
автор: Турист