Та я не знав, що так буває,
Що може завмирати час.
В квартирі світла вже немає
Та сили не покинуть нас.
Ми будем плакати, страждати,
Молити Бога і на все
У нас, малих, єдина плата –
Це недописане есе.
Цей твір про втраченні бажання,
В рядках покинуті думки,
І наші страченні благання
Почують лиш старі замки.
Чотири стіни – це фортеця,
В таких ми замкнуті усі.
У вежах сховані принцеси,
Закриті лицарі на дні.
Прийде наш час, розіб'єм грати,
Ми зможемо з пітьми утекти.
Та треба лиш надію мати
І за надією гребти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528296
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.10.2014
автор: Рябко Артем