(написано подільською говіркою)
Діло було перед Різдвом.
Я, каже Маня, в область поїду. На базар. Візьму сушені, горіхів, фасолі – продам. На Різдво буде за шо стіл накрити. Думаю, за два дні справлюсь. Візьму з собов Ольку, кума жінку. А як же? Чи місце посторожувати, чи до туалету збігати… А товар на чужі люди не кинеш. То Олька за моїм товаром подивиця, то я за Ольчиним. Так і буде!
А заночуєм у нашої однокласниці Вірки. О, Вірка така гороцька стала, така гороцька! Але казала, як будемо в городі, то шоб звонили. То вона нас, як рідніх, прийме.
А ви удвох тут з кумом, тим часом, кабанчика заколите. Приїдемо ми з Олькою, то й свіжиною почастуємося.
Стало буть, премо ми з кумом в суботу вдосвіта по дві клєчаті сумки до автобуса.
Як двері зачинилися і нас з кумом обдало сизуватою хмарою двигунового вихлопу, кум прояснів на лиці. Всьо, каже! Освобождєніє!
Яке, питаю, освобождєніє?
А тра сказати, шо кум у мене вчоний. Він тоті мильні серіали, шо Маня з Олькою дивляться, не уважає. А шо вони дивляться? Роксолану! Та так, аж позашльохуються обидві, над нещасною Роксоланою, шо ходить в золоті і їсть на золоті.
Я якось се сказав, то мало в чоло не получив. Та шо ти понімаєш, - кричала Олька. А в Мані аж нижня губа засіпалася. Ох, каже, які мужчини були! Їсти на цілий гарем готували! Дівчата з роботи прийдуть, а їм вже обід зготовлено…
Тю, кажу. То ви шо, в гарем обидві захтіли? Маня на мене обидвома очима – луп!
Та я шо? Я ж нічого! Я ж тільки спитав! А сам так боком, боком і в двері, від гріха подальше.
А кум – нє! Кум каже, шо ті всі серіали – бєлєтрістіка. О! Я ж кажу – вчоний! Він передачі по діскавері дивиця. Я тоже пробував був раз подивитися, та Маня до хати зайшла. Та яке вже там діскавері?!
Так ото, яке освобождєніє, питаю в кума.
А таке, каже кум. Не буде наших бабів два дні.
То й шо, не поняв я.
Як то шо? Як то шо, - кип’ятиться кум! Отмєтіть надо. Празнік!
І так мені ті слова до душі припали, так припали… Але ж де ти вдосвіта найдеш, чим отмєчать?
Не тушуйся, каже кум. Всьо пад кантролєм!
Коло дому десь тільки – пурх, і зник. Я й не зоглянувся. Стою, чухаю потилицю. Шо робити? Чи то додому йти, чи кума чекати? А кум тут, як тут!
Пішли, каже, до тебе.
То пішли!
Освобождєніє заключалося в літрі білуватого самогону та літровому слоїку квашених вогирків. А я шо, не хазяїн? Шестеро яєць на пательню – бух, хліба накраїв…
Празнуєм!
Через трохи чую, кабанчик в хліві верещить, їсти просить. Я було вскочив, шоб йому барака втерти.
Сідєть! - скомандував кум. Я й закляк. Йому, каже кум, все йдно, поскольку послєдній день жізні…
І скупа чоловіча сльоза потекла по неголеній кумовій щоці.
Ех! Так стало мені жаль кабанчика, так жаль…. Та вспомнив Маню, і жаль, як рукою зняло.
Пішли, кажу до кума, кабанчика заколимо.
Пішли, каже кум. За кінчик стола вхопився, а встати не може. Я поміг! А як?!
Чи то кабанчик поняв, чого ми до хліва прийшли, чи то йому пороблено було шо, але коли я загорожу відхилив, він мені поміж ноги проскочив.
Тримай! - кричу до кума.
А кум на дверях хліва стояв. Руки розчепірив, ноги розставив. Кабан з розгону кумові межи ноги! Кум падає на кабана зверху. Кабан, разом з кумом на спині, у двері. Кум гримнув з кабана на поріг.
Кабан кувікає, кум верещить!
А я думаю, як же ми того кабана тепер зловимо?
Рішили засаду організувати. Я в загон іду, а кум в засаді з мішком. План такий: я кабанчика в хлів заганяю, а кум із-за угла йому на голову мішок!
Довго я за кабанчиком по подвіру ганявся. От вража скотина! Я зліва захожу, він вправо тікає. Я справа – він уліво. Впрів! Нє, не кабанчик! Я!
Кличу кума на помощь. Від кума ні гу-гу… Захожу в хлів, кум сидить на мішку, голову до стіни прихилив – спить.
Куме!- гукаю. Ви шо се тут робите?
Га? Шо? – крутиться кум, очі не може розтулити. Силується встати.
Куме, кажу, ми ж кабанчика збиралися колоти!
А, да! А, да – каже кум. Пішли!
…Потім сусіди казали моїй Мані, шо порося півдня кувікало і по дворі ганяло.
І ніякі не півдня!
Ми з кумом чин-чинарьом усе швиденько зробили. Кабана впіймали, шпицю під ліву лопатку встромили, кров зцідили в слоїк. Соломою обклали, обсмажили. Сало повідрізали, тушу на кавалки порубали.
Побєда! - каже кум. За побєду тра обязатєльно!
Я до сусідки мотнувся, півлітру на стіл. Отмєчаєм.
Кажу кумові, мо` шось з тим мнясом зробим? Да, - каже кум. Тра шось зробити. А шо?
Та, може, знадвору до хати поносити, аби вночі пси і коти зо всього села баль не справляли?
А давай, - каже кум. Тільки ж куди носити? В тебе в хаті палицця, тепло. Мнясо спортицця. Його в холодильник тра.
Та куме, як ми кабана в холодильник всунемо? Там каструля борщу, Маня наварила, компот з сушені у слоїку, сметана, шкварки. Там і місця немає…
А се шо таке? – показує кум на морозильну камеру.
Тю, я ж забув! Нам теща з місяць тому морозильну камеру подарувала. Акурат на моє дєнь рождєніє. Ше нова, казала. На секонхенді брала, то там казали, шо німецька. А німці як зроблять – на віки.
А позаяк в ту камеру нам нічого було класти, то Маня приспособила її під шкафчик. Наклала всіляких круп, але в розєтку не включала.
Морозильна камера – кажу!
О! Дєло, - каже кум. Витягай торби з крупами, мнясо будемо ховати.
Кум у мене вчоний. Він командує, я – ісполняю. Кум мнясо у воді полокає, аби гразне не було, мені подає, я в морозильну камеру складаю.
Може б то, кажу, куме, по отдєльності? Кожен кусок в целофан покласти?
Ти шо, - хмуриться кум. Целофан – то хімія. А у нас тут натурпродукт! Нікакого целофану!
Я слухаюся. Складаю. Ще й зверху пристукую, аби рівніше лежало.
Далі кум морозіловку в розєтку включив. Всьо, каже, готово!
…Попрощалися ми з кумом пізно. Одразу спати завалився.
Коли це чую – кум! Глянув на часи – по дванадцятій! Дня!
Кум в двері грюкає, кричить. Куме, де ваш тіліфон?! Маня звонила! Казала, шо з Ольгою додому їдуть, абись ми свіжину готовили.
Я очі продер, двері відімкнув. Кум у хату вскочив і до морозіловки. Хапнув кусок мняса, шо зверху лежав і тягне. Не получаєцця! Я на поміч! А мнясо до купи змерзлося. Ми і так, і сяк. Аж морозіловку на п’ядь від землі підняли. Не відривається…
… Коли Маня прийшла до хати, кума вже не було. Під відключеною від розєтки морозіловкою червоніла калабаня, а мнясо ше трималося купи, хоч ти плач.
Казав потім кум, шо в жаднім разі німецької морозіловки купляти не буде. Дуже вже добре морозить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528308
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2014
автор: Мазур Наталя