Тут безліч доріг, що ведуть невідомо куди,
Розбігаються зміями, і тікають кудись у кущі,
Їх людина топтала у погоні швидкої ходьби,
А чи просто милуючись лісом, аби для душі.
Вітер грає тендітно осіннім пожовклим листом,
Опадати не час, але листя уже опадає,
Крізь шпаринку, сонце огорне останнім теплом,
Бо весь час на тепло осінь вільно повільно втрачає.
Пригорнешся до дерева наче до рідного брата,
Поведеш діалог, не почує ніхто навкруги,
Бо за щастя уміти із деревом вік розмовляти,
У час розпачу, коли бракує і віри й снаги.
Спів пташиний - останній ривок із творіння
Цього дивного лісу, де із далеку чути машин,
Я люблю тебе, лісу, за твоє золотаве спасіння,
Ти назавжди поселишся в хворому серці моїм.
15. 09. 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528883
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.10.2014
автор: Віктор Остроух