Злотокоса моя, надпечальна осіння снаго,
Скажи бо мені, моя панно п’янка, ти щаслива?
Обціловує дощ твоє тіло. Ти любиш його?
Чи може немило, нірвано, купатися в зливах?
Забіліли сади – перший іній закравсь у твій світ
І торкає лиця з-поза хмари надломлений промінь.
Затуманюйся, млій, моя ладо в пурпурній листві
Зупинися в росі, що лежить на траві невагомо.
Віддавайся вітрам, окаянні кохають тебе,
Листопадом укрий, як фатою, оголені плечі.
Видно мрійну таку нашептали невинні з небес,
Або висікли з хмар зачаровані зорі-предтечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529122
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2014
автор: Леся Shmigelska