Життя пишуть бездарні сценаристи, по всіх канонах німого кіно. У них впливовий замовник, їх фінансує хтось вище чи нижче підземки метро.
Ми не митці - ми полотно. Ми не актори, а ролі. Ми ті, що блукають темними коридорами, і не знають хто вони є. Ми на вічно тут тимчасово. Ми ніхто.
Усе було сказано, не все почуто, усе написано, прописано чи приписано і ти дихаєш так, як вже хтось до тебе дихав, а може і ти.
Піднімайся з колін і йди, навіть, якщо немає куди йти, кружляй навколо своє осі, шукай шлях в собі, бо ти центр. Ти ядро. Енергія в тобі.
Плач, волай, пищи, рви на собі сорочку і пуповину, роби будь-що, тільки не мовчи. Прокричи мені колискову, щоб я нарешті спочила.
А як ні, то просто постав руки мені на шию, відчуй, як вона пульсує, обіймай сильніше, не буду пручатись, щоб я хоч трішки перепочила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529147
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2014
автор: Viennese Coffee