цих днів
невміло намальованих крейдою
більше не злічити
перші зорі з обережністю
зазирають у твої очі
намагаючись відшукати у зіницях
відображення повного місяця
ти затискаєш у горлі
черговий клубок суму
чорний-чорний
наче очі нехорошої людини
і намагаєшся не дихати
щоб він не вирвався на волю
не отримав форму
силует самотньої людини
розчиняється в сутінках
відображення у вітринах магазинів
спотворюється
і ось ти вже схожий на птаха
падаєш
рахуючи помахи крил
знизу доверху
в небо
пробите щільністю сірих днів
неначе кулями
продірявлене уламками
гранат що вибухають
встелене спалахами наднових
ніби феєрверки підриваються
у твоїй голові
сигнали автівок і ось ти знову на землі
відчуваєш щільність асфальту
йдучи по зустрічній
думаєш
навіщо вони сигнялять
людиною більше
людиною менше
різниці майже нема
люди лаються
мовляв божевільний
чи п'яний
жити набридло
десь із глибини власних нутрощів
зім'ятих так
як мнуть вже непотрібний папір
відгукується
але ж вони кажуть правду
набридло
ти йдеш до обочини
шукаєш найближчу траву
падаєш
зливаючись із нею всім своїм тілом
дивишся на єдину Зірку
впритул не помічаючи інших
і твої очі
наповнюються без залишку
її чистим неповторним сяйвом
11.10.2014р. [21:06]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529271
Рубрика: Верлібр
дата надходження 11.10.2014
автор: Віктор Шупер