Ще ніч не опустилась на алею.
Вже вечір кілька кроків вдаль зробив.
І подих вітру, сплетений з землею,
Дощем осіннім темний парк зросив.
На шмаття душу роздирає відчай.
Довкола тільки туга і пітьма.
Здається, що так буде цілу вічність.
Межа. І більше виходу нема.
Вже байдуже чи жити, чи померти.
Єдиний вибір довжиною в крок.
Одне вагання від життя до смерті.
Одна мандрівка з пекла до зірок.
Залишивши позаду люте горе,
Брехливі, надокучливі слова,
Байдужість днів і поле неозоре,
Де всі печалі й смутки ожива -
Іду вперед, туди, де лютий вітер,
Де непроглядні димчасті дощі...
Алеєю карбую шлях до світла,
Щоб з кожним кроком легшало душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529583
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2014
автор: Вітрова Доця