Моїм поводирем в житті буває сум.
Я йду за ним зажурено, неспішно.
А в серці біль пече, як величезний струм.
Мені так боляче, комусь - це смішно.
Але я йду, бо мушу подолати шлях,
Мов човен, плином у відкрите море.
Мене бентежить та тривожить справжній жах
За нескінченне в сьогоденні горе.
Я щиро вірю, перемоги прийде час,
Бо гідності не можна розчавити.
Історія ще раз перевіряє нас,
Чи Україну вміємо любити?
09.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529748
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.10.2014
автор: Надія Рубінська