У вересні так тихо у саду.
І вранці знову я туди іду:
Куди поділися яскраві квіти,
Що хизувалися отут усю весну та літо?
Де їхнє пишнеє вбрання?
Стирчать лиш стебла, як стерня.
А від других нічого не зосталось -
Насінням в землю заховалось.
Що там буяє біля хати?
Хто міг той подарунок дати?
Чи з неба синяя хмарина впала
Та квітами осінніми тут стала?
Коли я ближче підійшла,
То зрозуміла: їх пора прийшла.
Розквітли у саду морозу квіти-
Ніщо їх вже не може зупинити!
Вони цвітуть о цій порі,
Без перебільшення, у кожному дворі.
Дорослі знають й, навіть, діти:
Провісники морозу оці квіти!
Коріннями міцними злились вони з землею
І сили для життя беруть від неї.
Від рідної землі беремо сили й ми.
О, скільки спільного між квітами й людьми!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529786
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2014
автор: цумбуш