Ну ось і все.Мій замок із дощу
давно просох.Вологі тільки очі.
Любов до серця більше не впущу,
бо через неї ані дня, ні ночі.
Не буду більше плавитись , як лід,
під поглядом твоїм, спливати воском,
бо ти такий глибокий в серці випік слід,
що я оговтатись не можу навіть досі.
Так захворіла я на тебе, що аж зле.
Аж боляче. Сама собі дивуюсь.
Одним лиш поглядом ти так мене хвилюєш,
так мучиш, точиш, під'їднем гризеш,
усю навиворіт нещадно вивертаєш,
викручуєш зап'ястки, жалиш шкіру,
а я жива усе ж таки. І вірю,
що ми з тобою ще в любов зіграєм.
А я ще дихаю. Ще відчуваю дотик.
Ще пульс в передчутті тримає ритм.
Мій замок із дощу вже змило в ноти....
Натомість виросла фортеця світлих рим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529862
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2014
автор: Meggi