Сльоза бринить, сльоза не болі,- гніву,
В душі нена́висті палає полум’я,
Знов принесло до нас смертельну зливу,
Іде війна, горить наша Земля…
Підступна пошесть б’є країну в спину,
Вогнем руйнує села та міста,
Війна прямує без жа́лю та без упину,
Стає нестримно та кричить душа...
Кричить від горя, від смертей майбутніх,
Від того, що брати та сестри йдуть,
Йдуть по теренах смерті всюдисутніх,
Не дихають, не бачать, не живуть…
Я відчуваю, як Земля здригнулась,
Як болем захлинувся мій народ,
Молюся я, щоб доля схаменулась,
Та щоб війни спинився хоровод…
Про мир молюся я, не про покору,
Для всіх з мечем, нема в мене жалю́,
Ми з їх голів складем до неба гору,
«Братів» колишніх, ми посадим на палю́…
Народе мій! Я силу твою бачив,
Я впевнений, що переможем ворогів,
Йдучи крізь біль, надії ти не втратив,
В тобі небес блакить та золото ланів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530063
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.10.2014
автор: dimeldv