Чатуєш на мене, моя сивоока хандро,
І пальці холодні, мов щупальця, тягнуться в душу...
Спиваючи сонце, так спрагло вустами ворушу,
А листя лягає у стоси, мов карти таро.
Ну, що наворожиш мені на прийдешню зиму́,
Які передбачиш прогнози, невдачі і втрати?
Цей погляд застиглий мене спонукає кричати,
Мов плівку, здирати руками загуслу пітьму!..
Не вірю тобі і твоїм захмелілим вітрам,
Усім падолистам, дощам і вологим туманам,
Ти просто міраж, ти фантазія хвора й омана,
Я серце своє на поталу тобі не віддам!
Я буду впиватись останнім осіннім теплом,
Ловити на кінчики вій теракотове сяйво,
Тулити до щік оксамитово-плюшеві айви,
Сміятись усім ностальгіям і смуткам на зло!
Полюєш на мене, чатуєш уперто, як звір,
Терплячість незламна твоя і жага ненаситна!..
Дарма сподіваєшся, чуєш? Сьогодні я спритна –
Стратегіям хитрим і підлим підставам навкі́р!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530142
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2014
автор: Наталя Данилюк