Осінні тумани лягають компресом на рани.
Палаюче листя – ніби останнє тепло,
Що тліє у жерлі старого вулкана
І переплавляє сльози на скло.
...
А зранку горни, зранку трембіти.
Зі сходом сонця звучить Азан.
Не міст, країн, а Всесвіту діти
І нас несе його океан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530274
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2014
автор: Night