Співає за вікном лиха негода,
перлин дощу розвішала по гіллю.
Вже за водою скучила природа,
тож спрагло п'є її, вмивається , радіє.
Струсили вже іржу свою каштани,
розкидав долу своє злато клен,
скрипить мідноголовий дуб ,картаво
співаючи своїх сумних пісень.
Голубки туляться докупи в верховітті,
тривожно кряче на негоду грак...
Убралась осінь у яскравий світер,
та палантин з обірваного листу
не зігріва плечей її однак.
Тож горнеться вона до теплих вікон,
в спітнілі шибки стукає дощем.
До ніг вклоняються їй запізнілі квіти
і осінь заховає їх, мов діток,
під жовто-листопадовим плащем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530329
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2014
автор: Meggi