Як часто у осені в'ялих відтінках
Ми губимо тих, з ким співала душа.
З'являються рани в стосунків барвінках.
І любимо інших лише у віршах.
Надія живе і жевріє зимою.
Постійно над нею морози висять.
Весняного дуже чекаєм запою,
В кишені любові побільше би взять.
Щоб потім у жовтні, коли браком ласки
Засвітять самотні чужі ліхтарі.
Ми вірили в те, що за жорсткістю маски,
Колишні плекають кохання старі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530506
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2014
автор: Андрій Конопко