Небо вугільне над нами темнішало,
В душі вдиралось словами пітьми -
Поле, засіяне зорями іншими.
Небо - не небо. І ми - вже не ми.
В серці згорнулася низкою спогадів
Кожна із пройдених сірих доріг.
Хто у душі, де печалі заховані,
Краплю останнього світла зберіг?
Спалені в попіл багряні гущавини,
Синім чорнилом - несправжні слова.
Хай би як сильно душили обставини -
Тільки душа - відчайдушно жива.
Скільки разів виринали із відчаю,
Сутність збираючи з сонячних крихт -
Так намагалися стати не гіршими,
Ніж цей шалений вимогливий світ.
Скільки б крислатого лиха не сталося,
Зуби зчепивши, по лезу ножа -
Ми так боролись... А що залишалося?..
Небо - не небо. Душа - не душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530835
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.10.2014
автор: Вітрова Доця