я плутала свОє волосся на палець...
сиділа на кухні, притиснувши душу коліном.
ковтала свій чай, гарячий і майже нетлінний,
бо його все більше від кожного разу...
Тримала у сплетінні сонця образу.
щорАзу я намагаюсь стрибнути,
та мене зупиняєш не ТИ...
Від усвідомлення темноти
мене нудить і я вмикаю світ...
- О, привіт!
я радше промовчу, ніж відповім.
чекаю на Тебе, хоча... Втім
ми не можемо бути поряд...
Я читала колись
про якийсь дивний обряд,
де виймають душу,
перетворюють її на курку...
птаха, яка не літає...
ніч вже майже минає.
ранок каву поруч ковтає,
сидячи за мОїм плечем.
я збудила всесвіт свОїм плачем...
- Пробач! Я не навмисно.
я розплутала свОє волосся...
- Тепер видно очі...
- я ТАК тебе хочу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531166
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2014
автор: Lena Greys