Мрії збуваються.Тільки інколи ми втомлюємось їх чекати.Тільки ми зовсім не робимо кроки їм назустріч.І на зупинці щастя їх ніхто не чекає.І вони повертаються в нікуди.З малесенькою валізою,де багато наших дитячих записочок.Ми не вміємо їх бачити.Навіть якби і зустріли.Бо так інколи мало в них вклали,що починаємо їх соромитися.
Для щастя потрібно тримати тебе за руку.Прожити поруч життя і читати книги.Навіть і зовсім різні.А ще одне покривало на двох.Щоб відчувати твоє тіло вночі.
Дощ приходить,коли я хочу з ним поговорити.А я хочу завжди.Тільки завжди він не може.
Мені боляче,що хтось зараз спить в холодному підвалі.Війна-це біль матері,дружини і коханої.Це сльози людей,у котрих є душа.Я люблю Україну.
Любити ворогів не означає ставати їхніми друзями.Це довгий шлях.І відповідати завжди на зло добротою не можна.Бо так швидше пошириться зло.Але потрібно намагатись.
Я обожнюю осінь.Її неможливо не любити.В ній так багато дощів,вітру і суму.
Для когось ваш маленький добрий вчинок є всесвітом.В ту хвилину,коли це так потрібно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531327
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2014
автор: Відочка Вансель